31
Грудень

Наркоманія на Черкащині: бути чи не бути!

Cергій Слинько

Два тижні, 10 районних центрів Черкащини знову згадали/почули сумну статистику пов’язану з наркотиками та веселі/не дуже, старі/нові, прямі/опосередковані методи боротьби з ними!

Навіть не думав, що все настільки серйозно, коли виникла ідея провести ряд заходів по профілактиці вживання наркотичних речовин серед шкільної молоді. Самі профілактичні заходи ускладнювалися обмеженими ресурсами та вимагали максимальної результативністі та життєздатності. Саме тому «мішенню» стали соціальні педагоги/інші відповідальні представники шкіл, наркологи, представники кримінальної міліції, відділів сім’ї-молоді, освіти та центрів соціальних служб для сім’ї-дітей та молоді, а також в кількох містах доєдналися громадські активісти.

Першим моїм здивуванням стала різуча статистика, що лунала на початку кожної з зустрічей. Виявляється, що кожен сто п’ятдесятий українець сидить на голці, щогодини 14 українців гинуть від наркоманії та її наслідків і разом з тим лише 2% наркоманів «виліковуються». Це сумні цифри Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), з якими більшість аудиторії погоджувалася. Однак статистичні дані кількох з районних криміналістів взагалі шокували: «в Україні 1 млн. наркозалежних, з них 33% – діти 14-16 років, з яких, 63% систематично палять, а 14% мають проблеми з законом». Ця неофіційна статистика МВС України вразила навіть тих, хто з недовірою відносився до цифр ВООЗ. Формальна статистика районних/міських наркологів були більш втішними, однак вони визнавали, що наразі наркозалежні не мають зацікавленості письмово звертатися, щоб їх поставили на облік, тому всі їхні показники спокійно можна збільшити у 5-7-10 раз!!!

Щоправда на цьому сумному фоні, чітко контрастувала та величезна робота, що здійснюється учасниками зустрічей. Звичайно кожен райцентр, кожна школа, кожна окрема людина мала свої підходи та уявлення у боротьбі з цією тяжкою епідемією. Так представники сільської місцевості переважно працюють із тими, хто був замічений у палінні тютюну й іншими порушниками. Натомість робота городян направлена більш на всі доступні їм аудиторії. Молодші представники подеколи активніше інтерактивно працюють над пропагандою, а от старші частіше використовують «серйозні» підходи: виклик учня до кабінету директора, батьків до школи, солідні розмови з учнями на одинці. Разом з тим публіка робила загальний висновок, що немає поганих чи хороших методів профілактики нарковживання – для когось матиме вплив цікава захоплююча гра, відеофільм, тренінг, а на іншому потрібна серйозна та клопітка робота психолога, нарколога, і навіть міліціонера…

Однак будь-яка робота малоефективна, коли дитина зі школи приходить у закоплений тютюном дім, за столом бачить татка та маму з «пивасіком»/чаркою в руках… Коли батьки наскільки змучені буденністю/заробітком коштів, що просто не вистачає часу/сил на виховання власних дітей і вони відкупаються… коли дітей «виховує вулиця»… Тут можна продовжувати, але все ж потрібно працювати не лише з учнями, а й з їх батьками. І не лише обмежуватися короткими повідомленнями на батьківських зборах, не лише разово телефонувати батькам: «він курив у шкільному туалеті», не лише, а максимум роботи з батьками!!!, адже вони на відміну від всіх нас, мають змогу проводити набагато більше часу зі своєю дитиною, та й вплив мають частіше більший, чим «педагоги».

Величезну роль у профілактиці відіграють і самі молоді люди, коли пропагують серед своїх однолітків здоровий спосіб або ж смертельно-небезпечний. Працювати варто і з ними (рівний рівному, театри, КВНи, спортивні секції…).

І на завершення потрібно працювати, працювати і ще раз працювати! Наше майбутнє в наших руках, ми його зараз плекаємо, ми…

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *