01
Грудень

Один день із життя громадського діяча

Світлана Собова – молода та активна громадська активістка. Працює у громадській організації «Центр соціального партнерства». Кожен її день – це пройдені кілометри черкаськими вулицями, десятки робочих дзвінків та активне спілкування.

Зустрічаємось у одному із кабінетів Черкаського молодіжного ресурсного центру. Кімната простора, трохи прохолодна, на вікні стоять горщики з кімнатними рослинами. На стінах висять різні грамоти, а також виграний сертифікат на двадцять тисяч гривень на  Другому обласному форумі молодіжних ініціатив – гордість працівників центру. «Раніше я тут працювала, тому для мене ця кімната – як рідний дім», – каже Світлана.

Дівчина сидить за комп’ютером, друкує прес-реліз для журналістів. Через дві години вона проведе прес-конференцію у Cherkassy NEWS TV. Справа в тому, що Світлана – організатор міжнародного мандрівного фестивалю документального кіно про права людини «Docudays UA» у нашому місті.

На кілька хвилин вона робить паузу, готує для нас чай. Під час чаювання розмовляємо. Професійно громадською діяльністю дівчина займається з 2007 року, хоча за освітою соціальний педагог. Розповідає: «Найбільше в цій роботі мене влаштовує те, що я сама собі будую робочий графік, але працювати вдома зовсім не виходить». За кілька хвилин спілкування розумієш – вона дуже доброзичлива і комунікабельна.

Робочий день активістки починається з 8-9 годин. Вдома майже не снідає, зазвичай перекусити вдається лише на роботі. Багато читає про тайм-менеджмент, а тому в блокноті записує перелік найголовніших завдань, які потрібно зробити протягом дня. Часто відвідує пошту, адже доводиться пересилати різноманітні документи. «Іноді робочий день може закінчуватися о третій годині, а може і о сьомій. Все залежить від навантаження. Наприклад, місяць тому, коли я з волонтерами їздила селами Черкащини в рамках проекту «Волонтерський еко-автобус», то майже місяць я спала в спальному мішку, а дома ночувала лише кілька разів», – ділиться спогадами Світлана.

Проходить година. Дівчина закінчує писати прес-реліз: «Знаю, що не потрібно все відкладати на потім, але як завжди не виходить зробити вчасно». Звонить телефон. «ICTV звонили, хотіли прийти, але вимагають якогось режисера короткометражки. Де я їм його візьму?», – після розмови каже дівчина. Ще один дзвінок. «Ти вже прийшла, Оксаночка? Попроси, щоб вахтер тобі показав,  де їхній офіс»… Через декілька хвилин прес-реліз дописаний та роздрукований, час прямувати на конференцію. Добре, що йти недалеко, практично від зупинки до зупинки.

Прямуємо до палацу культури «Дружби народів». Ще кілька телефонних звінків. Закінчивши розмову, дівчина розповідає: «Сьогодні зранку зателефонувало вже восьмеро людей. Ось, наприклад, Сергій Слинько близько чотирьох разів. До кінця дня, можливо, двадцять осіб подзвонять. Хоча раніше я взагалі не любила мобільний телефон, мені його друзі подарували».

Дівчина трохи хвилюється: «Сподіваюсь, журналісти прийдуть». Дорогою зустрічаєм

о Сергія Слинька – він також бере участь у прес-конференції і допомогає Світлані з організацією фестивалю.

Через кілька хвилин захід почався. Журналістів телеканалу ICTV немає, проте є наші телеканали та газети.  «Сьогоднішня прес-конференція присвячена темі презентації у Черкаській області міжнародного документального фестивалю…»  – активістка координує конференцією. Опісля її закінчення до Світлани підходить журналістка з радіо, пропонує провести з нею прямий ефір. Після заходу Світлана скаже: «Це ще і багато журналістів прийшло. Зазвичай, вони не цікавляться подібними проектами. Хоча я її розумію – у ЗМІ свої замовлення».

Наступна зупинка – Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького. Там Світлана має проконсультувати викладачів щодо написання проекту. Вони хочуть відновити наш черкаський Ботанічний сад. Проте коштів немає, тому сподіваються на донорів. Йдемо вулицею Хрещатик.

–  Багато часу проводиш за коп’ютером у робочий час? – запитую я.

–  Близько двох годин. Насправді я не читаю новин. Дізнаюся все від друзів.

Як розповідає Світлана, для неї найкращий відпочинок – на кілька днів поїхати з міста.  «У мене є подруга, яка працює екскурсоводом  у заповіднику «Холодний Яр». Пам’ятаю, восени кілька разів їздила до неї, ми ночували в хаті, щоб нагрітися – палили дрова. Телефон там не працював. Для мене це був найкращий відпочинок».

Світлана любить бути в центрі подій. Ще з дитинства дівчина хотіла бути актрисою, часто уявляла себе знаменитістю. Проводить паралелі із громадською роботою: «Мені подобається, що я знаю багатьох людей, від депутатів до бабусь в селі. Тим паче, займаючись громадською роботою, ти не зациклюєшся на чомусь одному. Сьогодні я можу займатися екологічним проектом, завтра – проблемою торгівлі людьми».

Доходимо до університету. Піднімаємось на 6 поверх, йдемо у 605 кабінет – на кафедру екології та права. Через кілька хвилин збирається вся кафедра. Викладачі уважно слухають Світлану. «Суть в тому, щоб отримати фінансування, якого нам так не вистачає. Написати проект, подати на конкурс і намагатися виграти. Але це не конкурс, це праця…»,

– розпочинає дівчина. Після годинної розмови викладачі дізнаються про те, як правильно написати проект, розрахувати кошти, а також про те, що у поданому потрібно використовувати слова: громадськість і волонтерство, а ще акцентувати увагу на тому, що сільських дітей можна водити на екскурсії у відновлений Ботанічний сад.

Виходимо з кабінету. «Це найбільший кайф, коли отакі люди тебе сидять і слухають і тобі є, що їм сказати», – у Світлани сяють очі. На сьогодні робочий день громадської активістки закінчився. «Зазвичай, я ще можу зайти у Молодіжний ресурсний центр, поспілкуватися, випити чаю. Свої проекти здебільшого пишу ввечері», –  говорить дівчина. Годинник показує лише третю годину дня, проте завтра робочий день у активістки може закінчитись і о восьмій…

Джерело: Простір Черкащини

zp8497586rq