16
Березень

Вербицький в кубі

«Вербицький у кубі» — саме так назвали вечір, присвячений 200-тій річниці народження видатного українського композитора, автора музики до гімну України – Михайла Вербицького. 4 березня в Музеї “Кобзаря” Т. Г. Шевченка, життя видатного українця театралізували. А поєднали театральну виставу з інтерактивною лекцією та мультимузичним концертом. Організаторами заходу виступив Черкаський обласний молодіжний ресурсний центр, музей «Кобзаря» Т. Г. Шевченка, музичне училище ім. С.С. Гулака-Артемовського та міський Будинок культури ім. І.Кулика та театральна студія “Вирій”.

Режисером постановки став харків’янин Ігор Магда, який вирішив представити три етапи з життя видатного композитора. Перший – народження, було показане танцем. Потім момент смерті батька Вербицького, переїзд митця до Переяслав-Хмельницького та навчання у хорі. Останній етап – життя Вербицького до часу написання гімну України. “Було питання: як зробити виставу про українського митця, щоб це було незвично і схоже на ритуал. Люди часто згадують іноземних митців. Але у нас є багато видатних українців. І про них також треба згадувати. Репетиції тривали близько місяця. “Вербицького у кубі” недарма показали саме в черкаському Музеї “Кобзаря” Т. Г. Шевченка, адже тут склалась певна енергетика – каже Ігор Магда, режисер молодіжного театру “Вирій”.

“Не лише Тарас Шевченко уособлює собою всю Україну. Цікавим є і життя Вербицького. Він, будучи бідним, знаходив в собі сили до творчості та виводив українську музику на європейський рівень”, – говорить директор ЧОМРЦ, Тетяна Артеменко.

“Вербицький у кубі” зібрав абсолютно різнопланову аудиторію, однак особливо приємно те, що найбільше було молодих людей, які з непідробною цікавістю та приємним здивуванням спостерігали за цим дивовижним дійством. Глядачі разом з акторами та музикантами проходили через метафізичне народження людини, віднаходження нею свого призначення та завдяки символам занурилися в позачасовий та позапросторовий вимір творчого буття, де врешті решт залишилися сам на сам з вічними питаннями: «Що ми? Чиї сини? Яких батьків?..»

“У виставі не було ніякого сценарію, все чиста імпровізація, – каже актор Ярослав Литвин. – Єдина текстівка – твір Шевченка. Я був тінню Вербицького. Я з ним сперечався, я з ним погоджувався. Це деструктивний театр, коли руйнуються всі стереотипи. Глядач теж частина цього дійства. Якщо він пасивний, то його треба активувати. Якщо актор розпинається, а глядач просто спостерігає, то яке ж це життя? У виставі немає оплесків та кінця. Вона триває доти, поки не піде останній глядач”.

 Олена Кудрявцева,

фахівець з інформаційно-кнсультативної роботи

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *