24
Квітень

Прекрасне твориться з натхнення

Оля Майборода, студентка ЧНУ ім. Б. Хмельницького, навчається на 3 курсі ННІ української філології та соціальних комунікацій, має цікаве хобі: робить різні фігури з гіпсу. Це дійсно красиво та цікаво. Галина Степанівна Тимошенко, комендант гуртожитку №2, в якому проживає Оля, дізналася про її захоплення та попросила зробити двох лебедів для гуртожитку, вони будуть використовуватися як вазони для квітів. Як виявилося, Оля вже одного лебедя зробила. Як сама авторка говорить, то це хлопчик, а дівчинка в процесі. Щоб дізнатися більше про захоплення Олі, я поспілкувалася з нею.

Як давно ти маєш таке хобі? Де навчалася?

– Сама навчилася робити, звісно, не все з першого разу виходило, але з часом все краще й краще видно було успішний результат роботи. Близько 2-х років вже роблю фігурки з гіпсу, а до того малювала фарбами.

– Складно було навчитися такого напряму мистецтва – робити різноманітні фігури з гіпсу?

– Якщо чесно, то це взагалі не важко. Будь-хто може це зробить, головне – бажання та час. Я ніколи не повірю, коли людина каже «я нічого не можу, я нічого не вмію» – це значить «я нічого не хочу робить». А треба пробувати, сидячи на одному місці, результату не буде.

– Які роботи ще створювала, якою пишаєшся найбільше?

– Мабуть, ці лебеді, бо це більш масштабна робота. А так я робила менші за розміром роботи – грибочки, сонечка та ін. Також зробила котика, подарувала Галині Степанівні, стоїть в кабінеті. Ще робила в своєї тітки бегемота. Створювати його було трошки важче, бо великий вийшов. Для його створення, використала такі матеріали: бите пластикове відро, пластикові трубки, що газ проводить, і частина дитячої машинки (кабіна). Коли я це все робила, тітка стояла та здивовано дивилась: що ж воно буде. В результаті бегемот був дуже важкий, що двом чоловікам прийшлося його заносити, бо я основу не піском засипала, а залила бетоном.

– Чому вирішила зробити лебедів для гуртожитку?

– Якось так вийшло, що я розповіла Галині Степанівні про своє захоплення. Вона запитала чи можна таке зробить для гуртожитку. Ну я і погодилась. Галина Степанівна забезпечила мене потрібними матеріалами, а саме: пляшка 9 л, гіпс та основа.

– Розкажи, будь ласка, про сам процес виготовлення.

– Перше, що потрібно зробити, просто наліпити гіпс, єдине, якщо наліпиш багато гіпсу, то він починає розпадатись. Тому треба робити все поступово, щоб він трохи встигав застигати. Потім можна ще доліпить у потрібній частині. Шия виготовлялася із проволоки: я намалювала малюнок, щоб з нього мені вигнули шию для лебедя. В середину лебедя кладеться розрізана пляшка та пісок, щоб тримало ж основу. Коли вже з гіпсом робота закінчується, залишається шліфування, щоб фігура була гладенькою. Далі вибираю пісок, фарбую в середині, щоб кращий мало вигляд. Покриваю всю роботу звичайною емалевою фарбою, тому дощ йому не загроза. Коли все підсохне (а сохне довго), можна ставити вазон з квітами.

Тому можу сказати, що десь 25 кг гіпсу я використала для виготовлення одного лебедя. Тому й вага його відповідна. Хочу зауважити, що бажано працювати з гіпсом у рукавичках, бо дуже пошкоджується шкіра рук.

Я навіть підписала свої роботи, щоб пам’ять про мене залишилась як закінчу навчання.

–         Скільки часу займає виготовлення одного лебедя?

– Робила першого лебедя місяців три, не вистачало часу. Якщо є час, то за днів три можна й зробить. В мене вже другий лебідь майже готовий, залишилось доробити деякі деталі, відшліфувати й пофарбувати.

– Що цікавіше: ліпить чи розмальовувати?

– Сам процес цікавий, а результати вони в будь-якому випадку ціняться й тобою, й іншими. Коли в мене якісь проблеми, така робота над лебедями допомагає відволіктись від усього.

– Ти не думала, щоб організувати майстер-клас із виготовлення робіт з гіпсу?

– Думала, але для цього треба багато людей. Не всі цікавляться таким напрямом мистецтва. Але я не проти такої думки.

– Чим іще ти займаєшся, окрім створення робіт з гіпсу?

– Я малюю фарбами, дуже люблю Петриківський розпис, захоплююсь писанкарством.

– Якою буде твоя наступна робота?

– Ще планую зробити павича з пластикових пляшок, їх треба аж 200. Мені подобається, що із звичайних непотрібних речей, можна зробити такі цікаві та унікальні роботи, й потім не скажеш, що це зроблено із простих речей, які є в кожного. Зараз багато всього в Інтернеті, стільки майстер-класів, не знаєш, за що хапатися.

 

Галина Степанівна Тимошенко, комендант гуртожитку №2, говорить:

«Оля дуже обдарована та вихована дівчина, з нею дуже цікаво спілкуватися. Цього таланту мабуть ніхто не помічав і не бачив. Ми хочемо зробити невеличке озеро в фойє гуртожитку, де розмістимо лебедів, яких робить Оля. Який потрібний матеріал, я забезпечую. Це її душа, це її робота, це її пам’ять буде».

Щоб створювати подібні речі, головне – це треба мати бажання, а якщо є бажання, то знайдеться й час. Потрібно це любити і все буде виходить. Талант є у кожного, просто треба його розвивати!

 

 

 

Тетяна Турчін

 

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *