Психолог: «Ми вважаємо себе сильними і намагаємося впоратися з проблемою самотужки»

Главная/Новини/Психолог: «Ми вважаємо себе сильними і намагаємося впоратися з проблемою самотужки»

Психолог: «Ми вважаємо себе сильними і намагаємося впоратися з проблемою самотужки»

Синдром емоційного вигорання вперше офіційно визнала хворобою Всесвітня організація охорони здоров’я, – про це повідомляє «AFP» із посиланням на оновлену Міжнародну класифікацію хвороб.

«Всесвітня організація охорони здоров’я вперше вказала синдром емоційного вигорання в Міжнародній класифікації хвороб, яка вважається стандартом для діагностики та страхування здоров’я», – йдеться у повідомленні.

Щоб краще розумітися в проблемі та дізнатися більше інформації стосовно професійного вигорання у професії, ми вирішили поспілкуватися з Ольгою Магдич – досвідченим психологом, викладачем кафедри психології, глибинної корекції та реабілітації Черкаського національного університету ім. Б. Хмельницького.

 

– Скажіть, будь ласка, що може спричинити професійне «емоційне вигорання» в журналіста?

 

– Емоційне вигорання, яке супроводжується наростанням емоційного виснаження має внутрішні і зовнішні причини. Серед внутрішніх – низька самооцінка і невисока самоповага. До цієї групи належать емоційно нестійкі особи:

  • перфекціоністи, ідеалісти, особистості, яким притаманне гіперпочуття несправедливості;
  • фахівці-новачки, люди, які перебільшують власні досягнення або ж знецінюють їх;
  • особистості, для яких самотність є виснажливою;
  • особи, яким притаманні риси служити людям. При цьому вони зазвичай забувають про власні потреби;
  • люди, які постійно поспішають, намагаються зробити більше, ніж можливо;
  • індивіди з агресивною реакцією на стресові ситуації та інших людей, персони, здатні заганяти себе в рамки і проявляти нетерплячість.

 

З-поміж зовнішніх причин можна виокремити відсутність почуття власної значимості на роботі, конфлікт ролей та рольова невизначеність, а також неузгодженість дій в професійному колі, нечіткість функційних обов’язків і блокування ініціативи.

 

– Які професії, на Вашу думку, перебувають у «групі ризику»?

 

– Зазвичай воно проявляється в людей тих професій, які не мають права виявляти власні природні емоції, оскільки із професійних та етичних міркувань мають дотримуватись «позитивної картинки» сприймання та світогляду

До «групи ризику» належать професії, які передбачають взаємодію в форматі «людина-людина», зокрема: вчителі, вихователі, викладачі, працівники засобів масової інформації, медики, співробітники банків, фінансових організацій та установ, соціальні працівники.

 

– Які симптоми можуть свідчити про те, що в журналіста відбулося емоційне вигорання?

 

– Спочатку виникає втома та виснаження, далі – психосоматичне нездужання, порушення сну внаслідок збудження. Обов’язково виявляються негативні зміни у ставленні до людей та власної роботи, автоматизм та монотонність активності в професійній діяльності.

З’являється низка шкідливих звичок: зловживання кавою, тютюном, алкоголем, наркотиками та ліками, переїдання або відсутність апетиту. Також про вигорання свідчать прояви негативної «Я-концепції» у ставленні до себе, агресія в різних її формах, довготривалий поганий настрій та загострене почуття провини.

 

– Що робити, коли вже перебуваєш у стані емоційного вигорання?

 

– Як відомо, визнання проблеми вже є половиною справи. Тому спочатку необхідно визначити характерні симптоми, що є свідченням вигорання. Важливо також проаналізувати чинники серед найближчого за значимістю оточення, які йому сприяють.

Людина може спробувати самостійно подолати симптоми вигорання. Якщо ж їй це не вдається, то з допомогою спеціаліста потрібно розробити план дій, спрямований на уникнення або зменшення впливу чинників психологічного вигорання. Обов’язковою умовою є формування навичок емоційного інтелекту та віднайдення внутрішніх причин емоційної включеності.

 

– Які існують шляхи подолання психологічного вигорання?

 

– Важливо розуміти, що швидкість подолання емоційного вигорання залежить від стадії його та способу життя особистості. Коли людина вже емоційно вигоріла, ефективно відновитися допоможе хобі, відпочинок на природі, свіже повітря, спілкування з цікавими людьми, проведення часу з тваринами. Усі ці способи допомагають людині «переключитися», отримати нові враження та урізноманітнити власну діяльність і життя. За потреби можна звернутися до психолога. Також корисними є заняття спортом (бажано щодня 15 хвилин, але регулярно) та активний спосіб життя.

 

– Як ви вважаєте, чому чимало людей бояться звертатися за психологічною допомогою?

 

– Не звертаються до психології люди, які не розуміють ефективності допомоги психолога, або ж отримали негативний досвід псевдодопомоги псевдоекспертів.

Інша група причин полягає в тому, що психолога часто плутають із психіатром. У зв’язку з цим у нашій країні поширеним є міф, що до психолога звертаються лише не зовсім здорові люди.

Ще одна помилка полягає в тому, що ми вважаємо себе сильними і намагаємося впоратися з проблемою самотужки, слухаємо поради друзів або ж вдаємося до вживання алкоголю чи цигарок.

Однак є питання, складнощі, які можливо владнати лише з допомогою фахівця. Психолог – це також лікар, ефективність роботи якого часто залежить від готовності людини до змін. За такої умови психолог зобов’язаний надати кваліфіковану допомогу!

 

– Чи мають редакції організовувати власними силами тренінги із психологічної безпеки або відправляти на них журналістів?

 

– Це питання я можу розкрити тільки як психолог. Розумію, що є ще соціально-економічні фактори функціонування редакцій, які можуть диктувати інші варіанти вирішення цієї проблеми. Однак організація якісних тренінгів на регулярній основі є необхідною умовою для ефективної діяльності журналістів і зменшення емоційного вигорання та формування позитивного психологічного клімату в колективі редакції!

 

– На вашу думку, чи повинне керівництво редакції слідкувати за психологічним станом своїх працівників?

 

– Так, я вважаю, що прогресивна редакція має слідкувати за психологічним станом своїх працівників. Зараз це не просто забаганка, а необхідність, продиктована сучасними тенденціями розвитку українського суспільства!

About the Author:

Оставить комментарий